Ти колись бачив, як стуляться очі?
суспільствопочуттячасдуша
Ти колись бачив, як стуляться очі? Колючими світанками у темну-темну пору. Коли душа здіймається понад тілесним «хочу», Вбираючи правдивую основу. Ти колись бачив, як в житті останній Зринає подих? Як тужливо він сходить з вуст, Як щиро, як самовіддано, бо він як камінь, Тримає серед грішних боягузтв Холодну душу за найменшу іскру. А крила? О, ці білосніжні крила, Що розносять світом світло чисте, На його захист ставши, мов перила. І коли біле світло гасне Під стріхою чи під відкритим небом, Наступить ніч тоді сріблясто-ясна, Яскравою зорею стане перед тебе, Стоятиме, палатиме так довго, Допоки пам’ять житиме про дух. Сторожею перед твоїм порогом Вознесеться і не опустить рук. Ти колись бачив, як стуляться очі? О, не дивись на це звірине дійство. Не Богом – небогом серед ночі Воно було придумане зі злістю Й немилістю небесного правління. Хоч як тепер була душа щаслива, Її тобі не вбачити очима, А тіло? Бідне, грішне тіло, Воно застрягло у хаосі божевілля, Воно засохне мертвизною довголіття Як сміття чи якесь лахміття. І знаєш, над цим гнилим прокляттям Схилятимуться ще живії браття, Хоч тіло бездиханне Лиш лежатиме примарно У землі Мерзенній та гнилій... Ти колись бачив, як вони стуляться? Як моторошно, як тремтливо й нудно. Мов промовляючи: «Нехай вони бояться Майбутнього, не маючи надії». Паскудно, Як же це паскудно та огидно. Хоч знаєш, Остання мить, її слова останні – Вони реальні. Найбільш з усіх реальні і правдиві. Вони не сказані в хвилини божевільні, Або шалені, або сердито-грізні. Слова ці чисті – вір їм, друже, вір їм. Але ніколи ці слова не слухай, Бо істину лише піймай зарано – Вона несе нещастя та розруху, Гострі страждання, а ще живії рани. Ти колись бачив? Ти бачив їхнє щастя?
5.2.2017